Вівторок, 11.02.2025, 10:04
Вітаю Вас Гость | RSS

uCHoBA.ucoz.ua

Категорії розділу
Тарас Шевченко [39]
Леся Українка [41]
Юрій Мушкетик [0]
Олексій Коломієць [0]
Григір Тютюнник [2]
Павло Загребельний [0]
Павло Загребельний [0]
Ліна Костенко [6]
Äмитро Павличко [0]
Василь Симоненко [0]
Олесь Гончар [0]
Андрій Малишко [0]
Василь Барка [0]
Тодось Осьмачка [0]
Óлас Самчук [1]
Іван Кочерга [1]
Олександр Äовæенко [0]
Богдан-Ігор Антонич [0]
Валер’ян Підмогильний [0]
Юрій Яновський [0]
Євген Маланюк [0]
Остап Вишня [0]
Григорій Косинка [0]
Микола ÕвильовийМикола Õвильовий [0]
Володимир Свiдзинський [0]
Микола Баæан [0]
Максим Ðильський [0]
Павло Тичин [0]
Володимир Сосюра [0]
Максим Ðильський [0]
Павло Тичина [0]
Володимир Винниченко [0]
Степан Васильченко [0]
Олександр Олесь [1]
Микола Вороний [2]
Ольга Кобилянська [3]
Василь Стефаник [0]
Михайло Коцюбинський [0]
Іван Франко [15]
Михайло Старицький [0]
Іван Карпенко-Карий [0]
Панас Мирний [0]
Іван Íечуй-Левицький [0]
Юрій Федькович [0]
Леонід Глібов 10 [0]
Пантелеймон Куліш [0]
Пантелеймон Куліш [0]
Маркіян Шашкевич [0]
Віктор Забіла [1]
Михайло Петренко [0]
Микола Костомаров [1]
Євген Гребінка [0]
овсПетро Гулак-Артемький [0]
Іван Котляревський [0]
Григорій Сковорода [0]
Ілля Турчиновський [0]
Феофан Прокопович [0]
Семен Климовський [1]
Наше опитування
  
  
Що нового Ви хотіли б бачити на нашому сайті?
  
  
   Результат опроса Результаты Все опросы нашего сайта Архив опросов
  
  
Всего голосовало: 136  
  
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Міні профіль
Гость
Ти в групі "Гости"


Шановний користувач, ми щасливі вас бачити. Будь ласка зареєструйтеся або авторизуйтесь!

Архів знань

Головна » Файли » Вірші українських письменників » Ліна Костенко [ Додати матеріал ]

А затишок співає, мов сирена...
02.02.2012, 23:04


А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

Категорія: Ліна Костенко | Додав: БАРАДАЧЬ
Переглядів: 537 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Годинник
Пошук
Друзі сайту
Наші партнери
оплата за показы
Реклама