План

І. Особливі ознаки Харкова.

ІІ. Пам’ятник на центральній вулиці.

1. Усі алеї ведуть до Кобзаря.

2. Вдивімося в обличчя великої людини.

3. Постаті, знайомі з дитинства.

4. Автори пам’ятника виконали своє завдання.

ІІІ. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові — невід’ємна частина Харкова.

Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітекту_

ра. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та інди_

відуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монумен_

талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки — місця,

які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія»,

пам’ятник Кобзареві.

Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шев_

ченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі

роки парк належав університету, він так і називався університетським са_

дом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.

Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До

того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані

по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бо_

кових алей.

Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько

шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатно_

го поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здаєть_

ся, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї

постаті віє бунтарством і непримиренністю.

Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного граніт_

ного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре

простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках —

Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю

Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на па_

м’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть по_

вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони — борці

за волю. І козак_запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни пока_

зані закутими, але нескореними.

Усі інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій

і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособ_

ленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в нійдобре вга_

дується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній

молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається

найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те, що ком_

позицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки

у творчості Т. Г. Шевченка — це образ України.

Скульптор М. Г. Манізер і архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм зав_

данням показати значимість Великого Кобзаря для минулого, сучасного

і майбутнього. І це в тридцяті роки, коли українська культура потерпала

від культу сталінізму! А українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч_

ма, Іван Мар’яненко, Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в те_

атральному мистецтві, а і в архітектурі, допомагаючи скульпторові у ство_

ренні пам’ятника.

Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові було відкрито 24 березня 1935

року. Відтоді минуло багато часу, але кожний харків’янин пишається і тим,

що цей пам’ятник є одним із найкращих у світі, і тим, що він став не_

від’ємною частиною нашого давнього і вічно молодого міста.