План

І. Ми пишаємося дружбою тварин.

ІІ. Допомога представникам тваринного світу.

1. Підгодовуймо тварин!

2. Ми в боргу перед собакою.

3. Людина не має права бути жорстокою.

ІІІ. Тварини ввіряють нам життя.

Район, в якому я живу, достатньо молодий. У нас тут багато шкіл і ди_

тячих садків. Щовечора як висипе дітлахів на вулицю — весело, гамірно.

Багато хто з жителів району виводять на прогулянку своїх четвероногих

вихованців. Подивишся, хтось веде породисту собаку у вишуканому на_

шийнику на шкіряному поводку, а хтось маленьку дворняжку на моту_

зочку, але з таким почуттям гідності, наче це представник найціннішої

собачої породи. І є чим пишатися, дружбою братів наших менших і дові_

рою, яку вони нам виявляють.

Дивно, що в період економічної нестабільності держави, коли багато

хто з людей не може дозволити собі повноцінного харчування, люди підго_

довують тварин. Недалеко від будинку, в якому я живу, є невеликий ста_

вок. Навесні туди злітаються дикі качки. І жителі мікрорайону взяли над

ними опіку. Пташок ніхто не кривдить, вони стали майже ручними. А то_

го року, коли наше місто було на грані екологічної катастрофи (злива за_

топила очисні споруди і залишила місто без питної води), люди вистою_

вали довгі черги до машин із водою, щоб забезпечити свої сім’ї, але не

забували і про безпритульних тварин.

Іноді я спостерігаю, як старенька бабуся, наша сусідка, підгодовує дво_

рових собак. Спочатку мешканці будинку сварили її, мовляв, не прина_

джуйте, на що вона відповідала незрозумілими для нас, дітей, словами:

«Собачу пайку їмо, дитинко». А потім розповіла нам старовинну легенду

про те, як Бог покарав людей за гріхи голодомором. І тільки виття голодної

собаки змусило його змилостивитись. Так що виходить, що ми в боргу

перед собакою.

Мені здається, що все одно ми замало добра робимо для тваринного

світу. Чи завжди ми чуйно ставимось до всіх тварин? Мабуть, що ні. Ча_

сто ми любимо тільки своїх четвероногих друзів і без вагань ображаємо

чужих або безпритульних, нічиїх. Бувають випадки, коли батьки, вико_

нуючи примху своєї дитини, приносять в дім кошеня, пташку, собача,

а потім, коли дитина натішиться, викидають безпомічну тваринку на ву_

лицю. Мене вражає така безвідповідальність, стає соромно за людську

підступність і несправедливість.

Я переконана, що представники тваринного світу, брати наші менші,

дають нам значно більше, ніж ми їм. Вони дарують нам ласку і відданість,

свою приязність і любов. Вони ввіряють нам своє життя. І ми не маємо

права не виправдати їхню довіру.